Віра Ванько(Ковальчук)

15 лет, Украина, С.Зав'язанці

Заходила 18 апреля 2023, 19:18

Фотографии пользователя Віра Ванько(Ковальчук) в одноклассниках

Жінкам даруйте завжди квіти, не тільки в свято, для годиться. Жінки до квітів – ніби діти, від квітки кожна звеселиться. Серед турбот і метушні підійме настрій завжди квітка. І не важливо, навесні, зимою, восени чи влітку. Немає значення, букет чи то одна лиш хризантема. Як все одно, малий сонет чи ціла величі поема. Важливий факт, бо то – увага, хай у літах чи зовсім юні. Для кожної то вже наснага, враз зазвучать душевні струни. Жінкам даруйте завжди квіти, без свят, у будні їх вітайте. Та воду, особливо літом, міняти все ж не забувайте…
Як гарно квіти восени цвітуть! Мов зблиснув промінь сонця у тумані! Вони краплини радості несуть, Радіють світлу – бо воно останнє… Хоч бджоли вже до них не прилетять, Й метелики барвисті не побачать, Але вони, мов райдуги горять! За них вночі холодні роси плачуть… Вони не мріють дочекать весни, Щасливі, що з морозом розминулись. Як гарно квіти квітнуть восени! – Неначе доля, врешті, усміхнулась!
Рідний дім - це спогади дитинства, Коли мама кликала до хати. Досі чую голос той принишклий... Лиш вона так вміє пригортати. Розкидали по містах нас роки. Вже готові старість зустрічати. Ми згадаєм наші перші кроки, Рідний дім, де було добре спати.
Це щастя – мати дім, куди вертатись, Куди хотіти ввечері іти. Дім, який хочеться прикрасити до свята Ікони ставити. Молитися святим. Це неймовірна радість – Мати стіни. Які надійні та не зрадять, Бо свої. По вартості вони насправді є безцінні. Хоч без ремонту. І пишнот. Але – живі. Бо знають правду, Навіть пошепки почуту. Бо заласкавлюють І гріють в холоди. У фотографіях допомагають не забути. І хочеться вертатися туди… Додому. В простір згадок і емоцій. Годин мовчання І невпинних днів розмов. То щастя мати дім, Який крізь роки Примножує любов.(М. Кузьменко)
Осінні квіти, як кохання зріле, Хоч дощ і вітер,а вони цвітуть. Життя ламає,а вони так сміло Йому радіють і живуть,живуть….
Скінчилось літо… Що ж такого? На зміну — осінь підійшла, І стільки щастя в ній дзвінкого, Краси та радості, й тепла.
Скінчилось літо… Що ж такого? На зміну — осінь підійшла, І стільки щастя в ній дзвінкого, Краси та радості, й тепла.
Як гарно квіти восени цвітуть! Мов зблиснув промінь сонця у тумані! Вони краплини радості несуть, Радіють світлу – бо воно останнє… Хоч бджоли вже до них не прилетять, Й метелики барвисті не побачать, Але вони, мов райдуги горять! За них вночі холодні роси плачуть… Вони не мріють дочекать весни, Щасливі, що з морозом розминулись. Як гарно квіти квітнуть восени! – Неначе доля, врешті, усміхнулась!
А за вікном осінній день сміється Веселим сонцем й листям золотим. І вітерцем, що між гілками в’ється, Й чарівним, дивним небом голубим........Не можу, не хочу й не буду у хаті, Бо стільки краси надворі! Там золото всюди, листочки крилаті І небо безмежне вгорі Аж сяє красою і голубизною, Немає й хмаринки ніде. Дерева красиві, усі з жовтизною, І квіти в траві де-не-де. Краса неймовірна повсюди розлита, Травичка зелена в росі. Й дорога удалеч пряма і відкрита, Усе в незвичайній красі. Ах, осінь-красуне, яка ти казкова! Бо ж скільки в тобі є обнов! Ти ніжна, тепленька, а ще загадкова Й багата на щастя й любов…
А за вікном осінній день сміється Веселим сонцем й листям золотим. І вітерцем, що між гілками в’ється, Й чарівним, дивним небом голубим........Не можу, не хочу й не буду у хаті, Бо стільки краси надворі! Там золото всюди, листочки крилаті І небо безмежне вгорі Аж сяє красою і голубизною, Немає й хмаринки ніде. Дерева красиві, усі з жовтизною, І квіти в траві де-не-де. Краса неймовірна повсюди розлита, Травичка зелена в росі. Й дорога удалеч пряма і відкрита, Усе в незвичайній красі. Ах, осінь-красуне, яка ти казкова! Бо ж скільки в тобі є обнов! Ти ніжна, тепленька, а ще загадкова Й багата на щастя й любов…
Осінній день… Приємно сонце гріє. Зайде за хмару — холод настає… А листя все жовтіє і рудіє, І вітерець у гіллі виграє Й знімає листя, вгору піднімає, Щоб політало в синіх небесах. І з ним про щось тихенько розмовляє, Та розсипає потім по стежках. І при дорозі листячко збирає, І розкидає щедро по ріці… Воно собі пливе… Куди — не знає… Тримаю й я листочок у руці Й красі осінній зазвичай радію, Бо гарно всюди… Різні кольори… Й розказую про осінь, як умію, Й ловлю тепленькі промені згори…(Н. Красоткіна)
Осінній день… Приємно сонце гріє. Зайде за хмару — холод настає… А листя все жовтіє і рудіє, І вітерець у гіллі виграє Й знімає листя, вгору піднімає, Щоб політало в синіх небесах. І з ним про щось тихенько розмовляє, Та розсипає потім по стежках. І при дорозі листячко збирає, І розкидає щедро по ріці… Воно собі пливе… Куди — не знає… Тримаю й я листочок у руці Й красі осінній зазвичай радію, Бо гарно всюди… Різні кольори… Й розказую про осінь, як умію, Й ловлю тепленькі промені згори…(Н. Красоткіна)
Осіння фотосесія Пушка..........
Осіння фотосесія Пушка..........
Осінь-царівна красива й цікава, Сповнена світла і ласки. Жовта, багряна, яскрава-яскрава… Дива багато в ній й казки. То вона світло й тепло нам дарує, То холодком повіває, Квітами й листям червоним чарує, Вітром в гіллі заспіває. Синню небесною враз засміється, Сонечко всім посилає. А то дощами рясними проллється — Все у природі буває…
Осінній ранок. Сонячно і світло, І тихо-тихо, вітер не дихне… А скільки хризантем уже розквітло! А небо синє, чисте і ясне. І дуже гарно, хоч і прохолодно, Та вдень порадує тепло й краса. І можна прогулятись де завгодно, Бо всюди зараз казка й чудеса. Іди в природу, радуйся і тішся, Красу вбирай у серденько своє, До осені душею приторкнися, Бо в цьому диві справжнє щастя є.
А я в гостях у осені була. Вона мене гостинно пригощала. Букет листочків жовтих подала, А ще красу мені подарувала. А скільки кольорів у ній живе, А скільки сонця, радості ясної! То хмарка, мов кораблик, пропливе, То впав листок з берізки осяйної. А то каштан із дерева впаде, Метелик приземлиться серед цвіту. Останній джміль в травичці загуде — Осінню оду проспіває світу. Ще коники танцюють у траві, Ще тепло-тепло сонце пригріває. А квіти кольорові і живі. Лиш восени така краса буває. Я по красі, по осені іду, Фотографую ці казкові миті. В красі чарівній душу відведу, Бо це найкраще, що буває в світі.(Н. Красоткіна)
Чарівна осінь, чудотворна, Казкова зо́лота плетінь. Краса навколо неповторна І неповторна неба синь. І золотить осіннє сонце Листочки клена і верби. А в душу як через віконце Пробігла легка тінь журби. Ах, тільки сонце! Тільки небо! Казкова зо́лота плетінь. І буде все, усе як треба Журби розтане в серці тінь. Краса усе на світі вміє — Вона злікує, вдохновить Вона в усьому пломеніє З красою в серці треба жить!Н Красоткіна
Таке тепло! Так сонце сяє! А в небесах — бездонна синь… Це вже не літо, кожен знає, Та серцем в чисте небо линь І піднімайся над землею — Побачиш звідти далечінь! І замилуєшся там нею, Тим більше, що така теплінь. Н. Красоткіна
Осінь чарівна народжує казку, Дивні ясні кольори. Любо дарує і чари, і ласку, Сонцем сміється згори. В ній так багато тепла і любові, Різних принад і краси. Квіти дрібненькі цвітуть вересові, В краплях дзвінкої роси…
Осінь така красива, Лагідна і привітна. Он павутинка сива, Квітка остання квітне, Але не лине пісня, Жаль, бо пташок немає. Туга сердечко тисне, Осінь вже догорає...
А осінь і на осінь щось не схожа, Так тепло-тепло, сонечко вгорі. Стоїть собі рум’яна і пригожа, Лише курличуть в небі журавлі
Скінчився вересень, а надворі красиво! Вбрання новеньке осінь одягла. Глибінь і синь у небі, чи ж не диво! І павутинка срібна пролягла У вишині й за вітерцем мандрує, Блищить під сонцем, сріблом виграє. Ще осінь золото усім своє дарує, А як же скрізь його багато є!
А я стою в осінньому саду. Красу його всім серцем відчуваю, Осінньою стежиною іду. І осінь літ моїх уже приймаю. В цій осені чарівна є краса, Що виграє і барвами, і цвітом. Глибокі і бездонні небеса, І тепло ще буває, наче літом. В моєму серці ще дзвенить струна, Вона про сокровенне заспіває. І переверне душу всю до дна, І солов’їні трелі повертає... Рудий листочок ластиться до ніг, І ще туман про осінь нагадає. А хто любов у серденьку зберіг, Того туман осінній не злякає.( Н. Красоткіна)
У бездонному небі просинь, І на південь летять журавлі. У віночку барвистому осінь Вже по рідній ступає землі.
От вересня останній день біжить. Так тепло й гарно, навіть не здається, Що це вже осінь йде, та ні — спішить, То лащиться та промінцем сміється. А то густі тумани роздає, То росами вмиває трави-квіти. То вітром між листочками снує… Це осінь — ніде правди діти…
Є квіти, що дарують радість Й такі, що навівають сум, А інші - найніжнішим ароматом Перенесуть нас в царство мрій і дум, А є простенькі жовті квіти, Нічого надзвичайного, проте, Коли побачать їх –сміються діти, А серце в них – це сонце золоте…
Є квіти, що дарують радість Й такі, що навівають сум, А інші - найніжнішим ароматом Перенесуть нас в царство мрій і дум, А є простенькі жовті квіти, Нічого надзвичайного, проте, Коли побачать їх –сміються діти, А серце в них – це сонце золоте…
Червоні троянди, умиті росою. Палають вони неземною красою; Їх хтось посадив у великім вазоні І свіжістю пахнуть пелюстки червоні.

Данная страница формируется на прямую с ok.ru - API в реальном времени.
На текущей странице отображены только доступные данные с профиля https://ok.ru/profile/536212365051 - которые не скрыты настройками приватности.
В случае если профиль в одноклассниках скрыт настройками приватности - профиль не будет отображен на текущей странице.
Сайт okigo.ru не осуществляет сбор и хранение данных пользователей ok.ru

Пожаловаться на страницу

× Посмотреть друзей